«Про Лесю Українку…»

Пелипчак Андріана Володимирівна

СЗШ №99 10-Б клас

«Про Лесю Українку…»

      Леся Українка… Незламна, сильна, наполеглива жінка, яка боролась з хворобою, паралельно до цього навчалась та писала надзвичайно сильні та глибокі твори, якими захоплюються і до сьогодні. Леся вкладала у свої вірші усю душу і виливала увесь біль та страждання, але не зважаючи на це, вона не була слабкою, а навпаки, володіла, настільки, непорушним та міцним внутрішнім стрижнем, що їй міг позаздрити будь-який чоловік. Вона була, як казав Франко: « чи не єдиним чоловіком в українській літературі», що ще раз доводить її мужність, яку вона почала проявляти ще змалку. Ще зовсім малою, боячись хижих звірів, дівчинка бігала в ліс, щоб побачити оту мавку, про яку їй розповідала мати і потім цей образ вона показала у своєму феєричному творі «Лісова пісня».

     Ще з дитячих років Лесі вдавалось писати вірші, і робила вона це з такою невимушеністю і чуттям. Вона дуже захоплювалась музикою, тому пишучи, часто сідала за фортепіано та імпровізувала, таким чином створювала музичний супровід до своїх віршів. Вирізнялась також, винятковою працьовитістю, бо іноді настільки занурювалась в опрацювання творів, що у неї піднімалась температура. Одного разу, Леся розповіла в листі, що коли закінчила роботу над твором «Лісова пісня» у неї підвищилась температура до 38 градусів, і зовсім знесилила її.

     Її наполегливість та працьовитість вражає, адже, окрім написання віршів і захоплення музикою, Леся вивчала мови, переклала чимало творів і, навіть, склала підручник «Стародавня історія східних народів» для своїх сестер, попри те, що їй було лише 19. Усе це, ще раз доводить її геніальність та високу ерудицію. Мало кому відомо, але її мати, не зважаючи на все це, вважала доньку малорозвиненою.

     Важко в це повірити, але такій красивій і ззовні, і з середини жінці, довелося страждати не лише через хворобу, а й через нерозділене кохання. Сергій Мержинський, якому вона присвятила лист «Твої листи пахнуть зів’ялими трояндами», на жаль, кохав іншу, а стосунки з Лесею трактував, як дружні, або, навіть - робочі. Вона виплеснула усі свої почуття на папір, написавши біля ліжка помираючого коханого, поему « Одержима». Та, навіть, зустрівши смерть він не освідчився Лесі, а тільки попросив піклуватись про ту, яку справді кохав. Мабуть, не кожна сучасна жінка здатна так кохати до останку та ще й того, хто не відповідав взаємністю.                

        Кохання Лесі, на жаль, не стало її силою, так вона надихнуло її на написання нових творів, але не принесло їй щастя, якого прагне кожна жінка. Усі ми знаємо, що , навіть сильна та незалежна десь в глибині мріє бути коханою, бути слабкою і сховатись від усіх небезпек за плечима того хто її любить. Отак і вона всередині була ніжною та емоційною. Саме тому, у творах вона велику увагу приділяла психологічному стану ліричних героїв, їхнім внутрішнім переживанням, які вирували і в душі самої поетеси.

        М.Павлик казав: « На свій вік це геніальна жінка… в кожнім слові її я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти та людського життя.» А й справді, Леся була просто генієм, вона боролась з хворобою, водночас писала, та розвивалась , вивчаючи мови та пробуючи себе в музиці. Така сильна і незламна, показала нам жінкам, якими ми повинні бути і ці « настанови» будуть увіковічнені у її творах. Леся була неповторною, захоплюючою і прекрасною жінкою, і особисто мене вона вразила. Як своїми віршами, так і характером.